пам’ятаю як...

пам’ятаю як дітьми

ми гасали поміж дерев

крізь тінисте гілля яких

все ж просочувалось проміння

тонкими закарлюками

лягаючи на чорнозем —

мов писалася світлова поезія

яку бракувало і зросту і хисту

відчитати — лише торкатися

заступати долонями ті ієрогліфи

в мимовільних спробах

допасуватись до таємниці

викреслитись із темряви

я і тепер ще роблю отак —

своїм обличчям напроти твого

15.04.23