Пам’ять

Бігке, розкотисте, знайоме,

як порошина ув огромі,

мелькоче зрушений обліг —

невпинний біг…

Життя — знайоме…

Так ніби деревом тут був,

і листям всю блакить промацав,

що чув, що бачив — не забув,

на все поклав карби означень.

По перевтіленні — рубці

настовбурні зберіг на тілі.

Іржаві кулі в кулаці,

на шиї зашморги зотлілі.

Дірчастий слух, загускла кров,

в смолі запечене перо,

і низка птиць на дні зіниць,

як злузане насіння,

і вся Вітчизна прямолиць —

крізь призму сліз подвійна.

О Батьківщино, давній біль

іржею проступа на шкірі,

все заподіяне тобі

мене кріпить в щоденній вірі,

що непоборні ми, о ні!

Допоки хоч в одному слові

відлунюють звитяжні дні,

що нас наснажують в любові!

***