Пам’яті Гната Михайличенка

Із класою громів

твоє життя —

«роман блакитний».

Товаришу! сьогодні ми всесвітні,

безсмертні, як життя,

і вічні, як простори…

Не згорнемо свій стяг

і ще раз вдаримо об землю «вчора».

Шопена в спогад лиш на мить,—

не домовина кличе — домна.

Товаришу, сьогодні ми

в літаврнім «дома».

Загинув ти, а там… а там…

Та не сконає «Марсельєза».

Лишень в борні, тільки в боях —

і ти, і я.

Він чує нас… блакиття хвиль.

Ах, на хвилину в тугу чола,

а потім біль — в провалля біль,

і ще раз вдаримо об землю «вчора»!.