Памяті моєї бабусі Марії Василівни

Весна… а вітер обриває цвіт,

Шматує серце, сповнює відчаєм :

Бабуся не виходить до воріт,

Ріднесенька мене не зустрічає.

Шершаві ручки, вічні мозолі –

Де мій притулок, оберіг дитячий ?

Як смакувались Ваші киселі !

Пашіли пиріжечки на столі,

І борщик на плиті чекав гарячий !

Любили сісти Ви коло вікна –

Читали і онуків виглядали.

Бабуся наша все на світі зна –

Ми так пишались ! І порад питали.

На долю Вашу холодів і зим

Ой, випало багато ! Тільки ясним

Ви Сонечком були, Ви гріли дім !

Та, раптом тихо, непомітно згасли…

Як стане милою без Вас планета ?

Чи так до кого в світі пригорнуся ?

Всміхається рідненька лиш з портрета –

Бабусенька, бабунечка, бабуся…