“Панночко з блакитними очима”

Панночко з блакитними очима,

панночко з блакитними сльозами,

як мені хотілося навчитись

бути з вами і не бути з вами.

Як мені хотілося, повірте,

на вітрах проворно пелехатих

і вдихати вас, немов повітря,

і, немов повітря, видихати.

Але ви — не ви. Як у люстерці,

роздвоїлись викриво й лукаво.

Ви одна спинилися під серцем,

інша ви пішли собі небавом.

І тепер в неходжену завію,

охопивши голову руками,

я один голублю власну мрію,

інший я зорію вслід за вами.

Роздвоїло. Стерпло. Загірчило.

Келих ночі. Крапелька отрути.

Панночко з блакитними очима,

з вами чи не з вами. Чи… не бути?