“парадокси розмножень звичайні як дріт”

парадокси розмножень звичайні як дріт

червоніючи світ обростає пилком

та западину тіла не винести вбрід

ні веслом розпанаханим ні язиком

фарба злущена з диму і риби цвітуть

і регоче примарна дружина ріки

але подумки з ночі надточують путь

під моє простирадло холодні зірки

а як стане зальотна спокуса твоя

розбивати плафони місити пласти

я губами в повітрі напишу ім`я

і поставлю сіну щоб його зберегти