Паралелі

Літній вечір.

Палає тихо свічка,

Десь лунає сміх,

А поряд - чути плач.

Тут лине небом грім,

А поряд сипле болем небо...

В цьому домі мати

Радості слізьми вмиває

Своє дитя, що має перший крик.

А за сто тридцять кілометрів

В агонії солдат

Кричить останнє слово...

Що з вуст злітає,

Мов стукіт штампу вироку,

що вже не скасувати.

В руці бокал вина,

Як кров — вино червоне,

Намотує круги,

Як звір, війни машина.

Посмішка в устах,

Вітер у волоссі,

Думки пливуть без напрямку,

Як хмари.

Мрії там будують.

А за вкритим болем небом

Чиєсь серце вже стихає,

Вуста скривлені від болю,

В очах мигають образи минулі,

Важливого життя,

Що вже не повернути.

Світло радості в садочках,

Сірість в буднях робітничих,

Темінь в політичних хащах,

Зникає грань - де життя, де мрії привид.

Палає тихо свічка,

Шелестять дерева,

І тріщить вогонь, там де рве життя,

Зброя та ракети.

Вогник сигарети,

В ночі - що вечір замінила.

Смак вина та сиру,

Як шлях надій та планів.

А потім дощ, що враз пішов.

Змокла сигарета, і смак вина не той.

І десь зникають думки миті,

що мала бути довше.

І свічка тихо згасла,

бо не дають життя….