Паралельна реальність (Міраж)

"А зранку ти знайдеш в улюбленому піджаку

записку про те, що тебе я без міри люблю..."

Не ра́зом ми, супротиву не чиню,

Бо ж, що поробиш, – ма́буть, не дано..

Ту фразу хмуру, хтіла б, – не розчи́ню,

Тебе не бачу – та вже все одно...

Мені про тебе снився сон – це дивно:

Раніше були марення завжди.

Бо коли любиш сильно, інтенсивно,

То захлинає так, що ти – не ти…

На тебе права зовсім я не маю,

Бо так то бу́ло все уже давно..

Та час – формальний, штучний – відчуваю,

Любов – це лотерея, доміно...

Твої дарунки дивляться з полиці,

Листи в шухляді досі бережу,

Здається, сва́рки – це такі дурниці..

Брешу́ собі я, а чи не брешу́...

Як знати що в кохання сфері правда?

Реальність – де, хто зна, а де – уява?.

А день мине.. отак.. як все – до завтра,

І знов собі скажу́: любов – "заГРА́ва"..

До тебе притулитися не можу,

Тож маю я одне палке бажання:

Тебе повільним танцем заворожу,

І відроджу́ утрачене* кохання...

У плавнім танці прагну я зіллятись,

Знайомий запах знову відчувати, –

Хоч так на хвильку маю шанс торкатись,

Коли не можу просто обійняти...

Рука в руці, волоссі, рідна шия..

Дурманиш.., ніжно в очі заглядаю..

Я зовсім поруч, біля тебе, милий!!!

Так ніби наяву усе.. згораю...

Мить, зупинися.. спала зовсім маска?.

В танку́ я, і продовжую ридати...

О дійсність, не буди мене, будь ласка!!

Молю́, дай ще хоч трішечки поспати!..

*загублене

https://www.youtube.com/watch?v=AEPnb9GdMts

https://www.youtube.com/watch?v=E7VgstsVS44