парк слави

Поміж станцією «Арсенальна»,

Де наліво дорога (якщо йти з метро),

І Печерською Лаврою душеєднальне

Є місце, що зцілює, живить нутро.

Найбільше корисне – у «бабине літо»,

Коли перший смуток фарбує тепло.

Тож місце відвідати це отоді-то

Рекомендую, турботам на зло.

Там вечір тендітно лице обдуває,

І дерево кожне секрет шелестить.

У арки в кущах з головою пірнаєш –

І відкривається світ парковИй.

Стрибають бруківкою стиглі каштани,

За день обважнілий доспілий брунат,

Живою картиною даль панорами –

Містерія Лівого берега шат.

Тече водоспад із небесного моря,

Тоненьким вогнем розрізаючи вид,

І пада в Дніпро, що придрімує поряд,

Підперши собою увесь краєвид.

І сниться Дніпру тихий сон благородний,

І пензликом місяць наносить штрихи.

Дивно і чудно з пейзажу – природний

Та урбаністичний зійшлися шляхи.

Сидимо на низькому з бетону паркані,

Я і ти, ти і я, один светр на двох,

Літа миттєвості ловим прощальні,

А холод на відстані кроків кількох.

Стрімко промчав поза спинами велик,

І слідом, похекуючи, дужий пес.

Пурхає листя - осінній метелик -

У світлі ліхтарному аж до небес.

І люди довкола, немов під гіпнозом

У місця, у миті усій повноті.

Оаза в столиці не вірить прогнозам,

Бува intermezzo і в цій широті.

Біда за бідою замилює очі,

І важче піддатися щастя чуттю,

Але «Парку Слави» картина шепоче:

«Слава життю. Вічна слава життю…»