Паросток

Наосліп, через ки́пінь і не в такт,

в хитке незнане майбуття сире

ми тчем свої маршрути до Ітак

під моторошний переспів сирен.

Наповнені живим теплом осердь,

заховані з народження у глині,

бʼють пагони собою темну твердь,

бажаючи дістатись хмаровиння.

Ми топим тихо наші дні, як свічі

гарячим воском на життя полог:

живем, неначе житимемо вічно;

вмираєм, ніби нас тут й не було.