Павлові Тичині

Кохаємо залізо й мідь,

Бетони і чугуни —

Від них родилися громи,

Але і співні струни.

Нарешті ранок забуяв,

Країна зорі має,

Списами, шаблями в боях

Ми з неба їх здіймаєм.

В пилу вовтузимось щодня —

Квітки нехай в долині.

На революції конях

Сконаєм у борінні.

Наш кінь реве, копитом б’є,

Подібний завше бісу,

І панцир радості кує

Новий коваль залізу.