Павуча свобода

Липуче павутиння, звісно ж, є,

І його мешканців ой як багато!

Та є й невидиме: що душі дістає

Павучою свободою пихатою.

Зв’язками оповитий владний світ,

Де сплетені із дозволів доріжки

Ведуть крізь кабінети до еліт:

Тих, що оцінять м’язи, мізки й ніжки

І визначать, до кого йти служить,

Як треба кланятись і як – мовчати.

Коли ж не можеш, – геть на смітник гнить!

А будеш гавкати, – то й взагалі за грати.

І ніби можна все: іди й проси

Чи вибирай, що хочеш, де завгодно…

Але – плати або знімай труси,

А вимагати щось – це вже не модно…

І ті невидимі доріжки обплели

Думки і мрії, наче павутинням.

Всі сподівання нанівець звели.

І вже дивуєшся лише терпінню.

Пихаті ж павуки усе плетуть

Законів павутиння та указів,

А язикаті ще й отруту ллють,

І ті доріжки – в міць дороговказів

Переплітають, щоб і далі йти…

Вже криють матом нашу мову й славу.

То може тих пихатих з висоти

Їх кабінетів скинути в канаву?