Павук

Де взяти сил, щоб знову стати

Посеред неба павуком

І болі Всесвіту всотати,

Й дощем пролитись над ліском?

А дощовинню-павутинню

Віддати душу і слова —

Хай розсипає попідтинню,

Де мова пращурів жива…

О мово, мово! Рве основу

Чиясь муштрована рука.

А ти відновлюй знову й знову —

Така вже доля павука.

І зуби стисни в кривді, в горі,

А сльози росами розвій.

І хай тобі позаздрять зорі —

Святій упертості твоїй.

Краплини понад шляхом битим —

Мов намистини у разку.

Твої слова вродились житом,

Синів зачавши в колоску.

Синівська мова нетутешня

Мудрішає із кожним днем…

Хай рве основу чорна клешня —

Павук у хмару вріс вогнем.

02.01.1986, Сибір