ПАВУТИНА З РОКІВ

Життя снує́ роки, як павутину,

Снує́ його, без втоми все снує́,

Снує́ літа, снує́ їх без упину,

Ще й зрілості щоразу додає.

Й щоразу мудрість ще воно вплітає,

Та й погляди все змінює воно.

Куди життя з роками поспішає?

Їх стелить, наче зі́ткане рядно.

Воло́кна рівні, в бік один лягають,

Рядочками стають на полотні,

Немов расо́ві коні пролітають,

І мелють все в життєвому млині.

Кудись роки несуться і несуться…

Чи може їх життя кудись жене?

Але, на жаль, уже не поверну́ться.

Та жоден з них не покида мене.

Вони і в танці залюбки кружляють,

Та змінюють і темп, і стиль, і час,

Й сліди свої́ карбують, витинають,

І роблять збірку із життєвих фраз.

Поповнюють роки свою́ родину,

Та й кожен із собою щось несе,

Течуть, немов водиця, без упину,

Й збирають на шляху, звичайно, все.

За кожен з них я вдячна тільки Богу,

І тішусь ними, як мале дитя,

Госпо́дь із ними вказує доро́гу,

Та жодному немає вороття.

Хай навіть так, нехай і не вертають,

Але нехай Госпо́дь їх додає,

Які минають – інших хай чекають,

Життєве сонце з ними хай встає.

Я з радістю кожнісінький зустріну,

І кожен з них сідатиме не трон,

А пісню хай співають солов’їну,

Й надалі хай беру́ть мене в полон.

Хай посипають сріблом мої́ скроні,

І барвами хай кожен виграє́,

Для них підставлю я свої́ долоні,

Нехай життя ще довго їх снує́.

03.06.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 949611

#Вірші_поезія_роки_життя

#Королева_Гір_Клавдія_Дмитрів