Пазл

Ти — дивний сон недоспаних ночей,

Тебе насправді навіть не існує,

Але мене це зовсім не хвилює,

Бо я кохаю твій вогонь очей.

Ти — вигадка, недосконалий пазл,

Тебе нема, та кожен м’яз на спині

Нагадує про руки ніжні й сильні,

Й я відчуваю знов у грудях спазм.

Я так люблю очей мрійливий рух,

І сексуальну впевнену статуру,

Закохана в твою живу натуру

Й спокійний голос, що лоскоче слух.

Мене бентежить твій щасливий сміх,

Мене хвилює обережний дотик,

Твій теплий і ледь-ледь відчутний подих…

Я вибрала б тебе серед усіх.

Ти пишеш дуже грамотні листи,

Ти вмієш скласти наслідок й причину,

Й плести кохання дивну павутину —

Таке насправді можеш тільки ти.

Ти — вигадка, плід ночі й самоти,

Тебе нема, але тебе й багато,

В тобі усе з моїх коханих взято…

І де тепер мені тебе знайти?