Пазли (133)

Збери мене з долонь, повних уламків,

склади ж ти пазл з моєї душі.

Скільки мине ночей, і скільки ранків,

не знаю я, лиш тріск в пустій тиші.

Візьми побільше клею і турботи,

цей глечик був розірваний тротилом.

Буде не легко, купа там роботи,

а інструменти вкрились тяжким пилом.

Вартує та мозаїка зусиль,

всіх шрамів і порізаних рук?

Опіків клею, беззсоних нічних хвиль,

для звуку радості, і серця швидший стук?