Пекло 4#134

В грудній клітині

надувається, здувається кулька,

під тиском, розганяємих думок,

бажає луснути.

Глухий кут,

кат сам собі, кат -

сплету з думок канат,

щоб на ньому повиснути.

Це здається

єдиним способом досягти мрії:

«Від землі відірватись»,

і нарешті вже заспокоїтись.

Зупинити рух

набридливих думок-мух -

тоді то, буде плювати,

що буде коїтись

Без мене, в цьому пеклі,

залишитесь самі,

без мене, а я буду в іншому,

де все стабільніше.

Стабільність, якої я прагну -

вже давно антиутопічна,

і вона не зробить

мене цільніше.

В грудній клітині

роздувається з трудом полум’я,

від повітря, розганяємих думок,

бажає згаснути.

Як би ж ти тільки знала,

що я відчуваю,

можливо це обом, нам,

надало би ясності.