Пекло потихеньку тліє в кожному з нас,
Written 2022-07-01
Пекло потихеньку тліє в кожному з нас,
Навіть у найдобріших, що звуться святими.
Ладне спалахнути завше і повсякчас-
Потрібен лиш стимул:
Іскра чи вітру вихор… от луснув дверима…
Дав строкача…
І пекло, досі незриме,
Раптом спалахне потрійним вбивством:
Не там, Не тоді і Не з тими…
І рано чи пізно
кожен сам особисто
Нестиме
Палива до того вогнища: Хто жмут сухолисту,
Хто оберемок хмизу, хто літру бензини…
А, буває, що сини Яфета, Хама і Сима
Несуть дрова з власноруч порубаного раю.
Комусь щоб тільки зігрітись на зиму,
Хтось вважає,
що то Купина неопалима,
І ось вже бенкетують воронячі зграї
Над людськими всеспаленнями Каїна,
І чорним ядучим димом
Здіймається в гору попіл душі…
Чи встигли, чи розкаялись?
Може, наостанок цей вогник блимав
Тим, що у відчаї заблукали, були самі,
А тепер знову здатні вірити, надіятись і кохати;
Навіть посеред чорної, холодної ночі впустіть
Стукаючих у двері вашої хати!