Перед очима ішов сніг

Я був уражений темрявою з якої починався світ...

Ні, постривайте...

Я скрадався по сходах залишаючи балаган ярмарку

Допоки не почув ледь тихе відлуння власних кроків,

І вже тоді я прочинив важкі різьблені двері до театральної зали.

Ось тоді, я був уражений темрявою з якої починався світ театру.

Простір повнився голосними звуками урочистої тиші,

Наче невидиме графіті, наче прозора бульбашка коміксів лускала під люстрою:

Слова, слова, слова... Історія про Джері та собаку!..

Аж до останньої життя сторінки...

Одним словом: «нічого»! ... Яка царівна бліда!

І літери осипалися в цій переповненій порожнечею залі

І гриміли у моїх вухах.

Я міг відігнати це привиддя, що виростало містичною стіною

І змушувало серце колотитися,

Та піти до пустої сцени, але ж ні!

Я наче боявся, що ці відчайдушні птахи минулого

Випурхнуть з цієї солодкої клітки, чи я розполохаю їх

І вони пропадуть,

Що зникне це плетиво голосів, тріпотіння крил.

Я потрапив не до театру, а до власного серця,

Що не бажало слухати розум і лякалося,

Жаских тіней в тісній печері допитливості.

Я тихо причинив двері, та здалося,

Що вони гупнули й посипалося тинькування плафона.

Попри те, що був червень,

Перед очима ішов сніг.

08.11.2023