Передчуття весни

Проходить оподаль суцільність вербова,

і снігу яскравість на чорній основі…

І котяться яблука вниз по щоці —

їх круглість червона горить в кулаці.

Синиць на воринні! Нема їм числа —

перечина кожна пірцем обросла…

Скрипіння нізвідки товсте, наче повсть,

послалось до лісу, де мешкає лось…

Морозяні персні кітькочуть зі стріх,

і далі — по борознах білих доріг

вода біжить чиста,

стружеться вогонь,

і пісні намисто

лунає: — Ого!..

Лось вийде, лось гляне

у невідь кудись,

де зблиски весняні

уже зайнялись.

Ламаючи важко улежаний сніг,

до сну повертатиме лось в оборіг.

І, вирвавши з ніздрів гамовне кільце,

за ним поспішатиме ніч…

От і все…

***