Передосіннє

Щербиться, лункішає капіж,

прояснена просвічує калина,

і що не крапля — пада срібний гріш,

і що не слово — з гілки ягодина…

Дозріло все, наповнилось ущерть,

вода в губах ледь-ледве не схлюпнеться…

Завершується літа круговерть,

ось-ось і холод біло усміхнеться.

Твердіша, в бильця вглибившись, рука,

стиска промиті часом волокнини,

в суглобах цвяхів млявість виника,

підступна цвіль промацує щілини.

А дощ іде,

проціджений, прямий,

дуднить нудотно змилена покрівля…

Ще день, ще два, і сизий птах зими

натрусить в ноги лагідного пір’я.

***