Передранковий ноктюрн

Ти лежатимеш обличчям у подушку

І тіло тремтітиме, наче від холоду.

Останнє, що скажеш, то буде "о Господи!"

І далі вмиратимеш без подиху й голосу.

І я лежатиму, проб'ю стелю поглядом,

кінцівок не чутиму від твого доторку,

зубами і нігтями роздертий до крові тут.

Я помиратиму без спокою й викрику.

Ще поки до сходу німі паралітики

не стануть знов нами і не радітимуть,

так і лежатимем у морі простору

ліжка на двох. Ще живі, бо потомлені.