Передвесняне

Сирітство простору,

в якому ворон кряче,

ділилось гострими

крильми навпіл, неначе

від того додавалося тепла

усій землі, де сутінь залягла,

змаливши все,

розмивши обрис лісу,

сховавши всіх за снігову завісу,

що тільки й чуть, як кличе птах небесний

свою луну, весняну мить воскреслу.

І я йому у відповідь кричу,

що слідкома

за подихом лечу!

***