ПЕРЕХІД

Очі червоні на чорному фоні –

Листя осіннє на вітах дерев.

Дощехмарини – немов небоконі.

Жовтеє сонце – як вогняний лев.

Час зупинився. Та краплі-хвилини

Лущаться, впавши на землю людей.

Вітер зітхає: куди ти полинуло,

Світло, яке нам приніс Прометей?

Закляте зарево не зігріває,

Та спопеляє безодню пітьми.

Спокою! Ні. Загорівсь, і – немає.

Дзеркало. Бачиш? – і ми, і не ми.

Двічі істота – єдина людина:

Парить, як крига; морозить, як жар.

Вітер! Відкрийся: куди ти полинув?

Світ хаотичного болю, примар

Ніжно згортає своїм павутинням.

Чуєш? – шепоче і бреше: «Сім’я…».

Так закидають насіння камінням.

Дзеркало. Погляд. То ж я чи не я?

Як же ж лякають червонії очі!

І шарудінням жорстоких комах

Поруч зі мною – зітхання від ночі,

Чорна істота, безодня і жах…

15.09.97 – 22. 12. 1999