Перше послання Дмитра з Кутів до галичан

Не знаю, чому ви завжди боялися

божевільних і привидів.

Може, тому, що божевільний забагато

розказував,

знаючи про вас те, що самі не знали чи не

хотіли,

а привид перестрівав глупої ночі

у найнесподіванішому місці.

За своє життя я відучив вас

боятися божевільних,

а тепер помираю і в скорім часі

відучу боятися привидів.

Страх ваш я збагнув тоді,

коли мовчав, а ви говорили.

А потім я отверз уста

на тридцять літ —

я відправляв богослужіння

у всіх автобусах на всіх дорогах Галичини.

Я зайшов у найперший автобус зі словом

Божим,

і ви почали вигадувати,

що мене вигнали з духовної семінарії

за несусвітені гріхи і я збожеволів.

Різне вигадували ви,

але без мене

у 50-х не сідали в автобус на перевалі.

Та цим я не тішився, бо добре знав,

що заповів Спаситель.

Я підсів до нещасного чоловіка і сказав:

“Я твій брат”.

“Ось мій брат, — махнув той головою убік, —

ось той, що вернувся вчора з далекого краю,

і згадав, як нас тато поділив.

Ти помолися за нього,

бо я буду просити панів,

аби повезли його назад,

віддам за це усі гроші й маржину”.

Я підсів до того,

якого мали вдруге вигнати,

і сказав: “Я твій брат”.

“А щоб тебе кров залляла, блаженний, —

я на рідній землі, як між чужими”.

Він був перший,

хто поборов страх і прокляв мене.

Тоді я підсів до нещасної жінки,

я хотів назвати її сестрою,

але тільки поцілував

і сказав: “Щоб тебе голова не боліла”,

бо в мене дуже боліла голова.

А ви почали усміхатися —

ви більше не боялися божевільних.

А тепер, умираючи, кажу:

браття і сестри,

щоб ви не боялися і привидів,

я приходитиму до вас при світлі дня.