Перший сніг

Як раптове омріяне щастя,

Віра у Великоднє причастя,

У бабусин старий оберіг,

Що його у шухляді зберіг,

Наче шалик мереживокри́лий,

Ніжний яблуні цвіт облетілий,

Землю перший закутує сніг…

Білизна́ чорноту́ поглинає –

Сподівання у серці зростає

На очищення світу від зла,

На повернення в ду́ші тепла.

Як поетові – аркуш паперу,

Як тканини сувій – модельєру,

Нам природа натхнення дала.

Ніби перше кохання, не вічний,

Тож відбудеться явище звичне –

І брудною водою до ніг

За годину стече перший сніг.

Та йому бути вдячними мусим,

Бо у наших зневірених душах

Він надію посіяти зміг.