Першоцвіт

Якби Ти знав, як глибоко ввійшов мені у душу,

Тепер з відкритими дверцятами у ній ходити мушу.

Бо щастя цього вже вона не поміщає,

Хоч я раніше думала, що у житті такого не буває.

Як виявилося, зустріч наша − це дарунок Бога,

Це сяйво, що промінням сонця впало до мого порога.

Уже зима, а у моїй душі як найспекотніше в природі літо,

Вогнем кохання клітину кожну в тілі обігріто.

Ти найпрекрасніше і найчарівніше із див,

Ти у мені весну бурхливу розбудив.

Я поміняла русло і вийшла з берегів,

Я повна щастя, в мені як ніби першоцвіт розцвів.

***