первомайський

Тридцяте квітня. Благодать. Жаби.

Шашлик. Співають втомлені баби –

Сільська засмага – обсадились, ох!

Дитина плаче. Сльози, мов горох –

Морозиво беркицьнулось в траву

І мамка молоденька, тиха, ву-

ста солодкі, очі, як вишні

приказує «Не плач, малий, мені.

Ми зараз от підемо у кафе

ми купимо тобі бізе, парфе,

цукерок, лигуминок фунтів три –

я обіцяю. Тільки не реви!»

А далі тягне сина в парку глиб,

До озера, його качок і риб.

Вже завтра травень. Свято. Вихідний.

Той самий парк. Баби. Жаби. Малий.

Ті самі аромати шашлику,

Морозиво заквецяне в піску.

Ті самі кольори – дерева, синь.

Асфальту блиск. Ніяких потрясінь.

Ніяких прапорів, облич, промов.

Червоний – це вуста, це щоки. Кров,

коли коліна збиті – ну, бува…

Та раптом чую, слух мій – тятива

Натягнута. По ній ковзає час.

Я чую те, що відрізняє вас –

Нові Великі Люди, Інший Світ

Наш Всесвіт, Дивоцвіт, наш Динаміт. -

Він каже: «Мамо, що за первомай?

Це щось таке, де першим був Мамай?

Хороше свято. Тепло. Вихідний!»

А мама молоденька: «Так, малий!»

І йдуть щасливі, просто, не в строю.

А я стою. 

І їх услід лю-б-лю.

30.04-01.05.2018