пес

я йшов до тебе через рік після того як одного дня

раптом перестав дихати, я йшов майже навмання

я боявся того що можу померти в дорозі будь-якої

миті й більше ніколи не побачу твоєї посмішки

але втрапив під дощ, тож змок до останньої нитки

а тоді подумав, що тіло моє наче крижина, яка тане

брудно-рудий пес лежав на узбіччі й не рухався, він

справді вже мертвий чи лише вдало прикидається

подумав я тоді, коли йшов до тебе в похмурій тиші

хтось переніс його сюди з дороги на руках чи він сам

обрав для себе це місце й не хоче уже підводитись

я помітив що він втупився своїми скляними очима

кудись повз мене й лише на секунду мені здалося,

що він дивиться на тебе так, наче ти справді існуєш

наче ти десь там стоїш, гарна й воскресла, й гірко

всміхаєшся або навіть голосиш над нами обома

коли я врешті прийшов до тебе, то просто ліг поруч

на сиру землю і спробував переповісти те, що бачив

по дорозі, проте майже нічого не зміг пригадати,

тому лиш торочив одне і теж: «той пес там лежить

і не дихає»