Песимізм, повінь та кава..

Мені страшно,

коли життя замикається в коло

кожен день у цикл стає однаковий.

Мені дивно,

коли люди тікають по сірим домівкам,

довіряють життя лиш кредиткам й готівкам.

Мені важко

коли нема кому вкласти душу у слово,

не розуміючи навіщо тоді є та мова.

Мені лячно,

коли пусті погляди близьких стрічаю,

а наповнити їх як і чим я не знаю.

Мені жахно,

коли хтось розбиває життя і сміється,

вириваючи щось із наївного серця.

Мені кави

і п'ять цигарок, телефон - відключити,

в мене повінь думок, та куди їх подіти?..