Петрові Мідянці

Келих, чарка – вже по косовиці,

в сутінках дріма гірський сувій…

Наче рідкісні на плаєві косиці,

Пишеш тексти зболені свої.

Може дощ багаття загасити,

Може бити у лице навскіс.

В темряві горять твої молитви,

До богів і гір, і до беріз.

Там, де суть і сутінь творять сутність,

де дерев затихлі ланцюги,

Там живе тендітна самобутність

снів твоїх, і слів твоїх сади.

Де лише уповні, а не трохи

твориш ти карпатський наш Коран,

Дивиться на тебе ця епоха.

Молиться за тебе Піп Іван.