Піч

Зірок запізнілі курчата

Розбіжаться від мене в ніч —

Вибігай за село стрічати,

Моя посивіла піч!

Приголублю твою затулу,

І під струнами рогози

У кімнату мене вези,

Теплотою всміхайся чуло…

Хай не шестеро буде нас,

Хай один я прийшов поки що —

Твого комина чортів бас

Соловейком мені засвище.

Коли мати, забувши втому,

Вже не вмістить за стіл родини —

Будеш їсти свою солому

Й подивлятися на годинник*.

І тоді, коли я з двора

Прийду снити дитинним спомином, —

Ти всміхатимешся, стара,

І в минуле зітхатимеш комином…

Стане день за твоїм порогом —

Будеш мрійно мене проводжати

Димарем своїм зверху хати,

Голубою хустиною з нього…

І коли закружляє ніч —

Встану я в твоїх мріях чулих!

Ти забудеш зітхнути, піч,

Своїм комином у минуле.

1955