Підсвідомість

Понад похмуре, чорномуре бердо

підносив замок кам’яний свій жест.

В нім сивий мешкав цар, мов срібний жезл;

в льохах тримав рабів своїх він твердо.

Навколо замка виросли крокос,

повій з-під листя вій глядів на жердь.

Щораз то більш впадало в погріб жертв,

неначе б хто косив тяжкі покоси.

Враз лютий бунт затряс тюрми кублом.

Геть! З льоту творять інший світ в надії.

Побачив цар ті тереми новії

та став тоді своїх рабів рабом.

Цей цар — це я, палац — душа моя,

бунт — сон, раби — мої померлі мрії.