Підземне зоо

“Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони…”

Б.-І. Антонич

Живуть кити під містом. І тритони.

А ще — дельфіни. В сумерку глибин,

в западинах, де чорний місяць тоне,

де вибрано породу з порожнин,

вони живуть — міноги і мурени,

сирени, восьминоги. І смиренне

сліпе суцвіття губок та медуз —

у вирвах шахт, у ямах наших душ.

Живуть під містом леви, жовті й сонні.

Сховала їх розпечена трава.

Летючі зебри, антилопи й коні

цвітуть на дні пасовищ і савани.

Живуть також під містом крокодили.

Заплутані в ліан солодкі жили,

тріпочуть тіні мавп або папуг.

І сотні сотень мух, мурах, ропух.

Живуть під містом зебри і буйтури, —

ревуть їх сурми в ніч, мов мерзла мідь.

Сайгаки й сарни, пасерби натури,

пасуться на межі нічних угідь.

І мамонти, сумирні, мов корови,

і мастодонти. Кам’яні діброви

двигтять від них, тремтять, як тепла твань,

вони сюди втекли від полювань.

Живуть під містом люди. І прочани,

і міщухи. І крила в рукавах.

Розкручується знову копійчане

порочне коло вицвілих розваг, —

усе так само. Пиво ярмаркове,

скрипки весільні, ліхтарі, підкови,

цілунки, плач, кохання і пітьма…

Під містом. Тільки міста вже нема.