Пікантна байка

Вибачайте. На основі злого народного гумору.

ПІКАНТНА БАЙКА

Бог створив людину та пустив по світу,

Волю дав і розум, сонце та освіту!

Все Бог дав людині для її почину,

Жінку створив гарну, сильного мужчину!

Якось людські органи зібрались на нараду,

Яке місце кому в тілі і яку посаду!

Хто людиною в житті буде керувати,

Хто свідомість та здоров’я буде вартувати!

Мозок вимовив: «Шановні, що незрозуміло?

Керувати буду я - вести людське тіло»!

Адже я знаходжусь в тілі – зверху, в голові,

Всі команди для вас всіх - тільки мозкові!

Серце вигукнуло: «Ні, дайте мені вести,

Я мотор, а без мотору – тіло не завести!

Якщо я не заведусь, то вам всім пропасти,

Навіть, якщо я охляну, то всім занепасти!

Руки вдарили по столу: «Що ви без нас варті?

Ви б загинули без рук на самому старті!

Заробляєм ми на хліб, та всіх вас годуєм,

Ми щасливе майбуття для всіх вас будуєм»!

Ноги виструнчились враз і всім заявили:

«Не хваліться, бо без нас, щоб ви всі робили?

Адже ми вас всіх укупі носим по Землі,

Вас усіх, якби не ми - стерли б мозолі»!

Дійшла черга і взяв слово дітородний член:

«Не хвалюсь я, що я в тілі, наче феномен!

Але всіх вас разом з тілом - без мене б не було,

На Землі б без мене все - бур’яном поросло»!

«Все, що ви сказали тут, друзі - недоречно,

Керувати буду я і це беззаперечно!

Не товчіть тут свою правду, наче воду в ступі»,

Обізвався десь тихенько, кволий отвір в дупі!

Ха-ха-ха – розлігся в тілі гомеричний сміх,

Сміх трусив всі органи, з голови до ніг!

Всі сміялись з отвору та з його бажання,

І ніхто не думав, про якісь страждання!

Отвір сміх почув цей і дуже розізлився,

Та образився на всіх - взяв і затулився!

І сказав неголосно – я вам всім докажу,

Хто тут правий, я чи ви – скоро я покажу!

День проходить, другий, третій наступає,

Тіло все від болю, від страху потерпає!

Першим здався гордий, вільний джентльмен,

Впав, як гнила гілка, дітородний член!

Легені враз зомліли та стали задихатись,

І тихо почали з життям своїм прощатись!

Печінка свіжу кров не в змозі виробляти,

Язик замовк, а рот себе - не в силах роззявляти!

Ще трохи щось там мозок - клітинами ворушить,

А серце вже ось-ось - сморід гнилий задушить!

Але звертається до мозку, серденько крізь силу,

Скажи найголовніший: «Навіщо ж нам в могилу?

Вмикай свої нейрони, шукай для всіх спасіння,

Проси у Бога в небі на це благословіння»!

Відповідає серцю мозок: «Не можу це зробити,

Десь встиг я розум свій в борделях розгубити!

Речовини не вистачає – ні сірої, ні білої,

Нема реакції ні каплі навіть запізнілої!

Та вихід бачу непоганий - я з цієї справи,

Наш отвір в дупі – хай нами править!

Здаю позицію свою – так хочу жити,

І вас я закликаю, йому служити!

Вже скоро вибори, за нього голосуйте,

Живіть собі в лайні і не мудруйте»!

Мораль така в цієї байки, що мозку як нема,

То не життя у органів, а смітник чи тюрма!

Тому шукайте органи, щоб вести тіло,

Найрозумніший мозок, щоб керував уміло!

Якщо такого не знайдете, то отвір буде правити,

І вам довіку, до смерті плечі не розправити!

Без отвору також не можна і всі це знають,

Але розумні люди тільки в дупі його тримають!