пінг-понг

Між двох гравців,

мене шпиняє сила.

Ударами ракетками об стіл.

Вниз, догори, знову удар.

Не маю відпочину.

Гамселять у боки,

З усіх, можливих сил.

До поки цілий зовні,

До поки ще живий.

Гравці мої не знають часу.

Їм не потрібний результат.

Це гра була лише спочатку,

А стала, справжній ад.

Здобуду відповідь? Навряд.

Од вічний вибір у людській породі.

«Спокійний соціальний лад»

Чи «особистий вольовий супротив»?