Піп на пущі

Начитався піп удовий,

Як святії жили,

Як то вони по пустинях

Господа молили…

Та й задумав і сам, грішний,

З світом попрощатись,

Зайти куди межі пущі

Та й собі спасатись.

І зібрав усю громаду,

З нею розпростився;

Взяв з собою молитовник,

В пущу віддалився…

Але де йому до пущі!

Привик до ковбаски,

До чарочки горілочки,

До борщу та кашки…

Привик собі як часами

То й дечого вжити…

Та де йому серед пущі

Корінцями жити!

Пробув в пущі одні сутки;

Ба щось не прядеться…

Пробув другі піп удовий —

Ба вже й нитка рветься…

Взяв добродій молитовник,

Назад повертає.

«А що ж то ви не на пущі?» —

Громада питає.

«Не питайте, добрі люди! —

Став піп говорити. —

Не з такими животами

Серед пущі жити!..»