Писака

Пише мені “писака” нишком,

Герой під маскою, як кішка з мишком.

Та тільки мишка — то не я,

Бо я не жертва вже, дарма.

Він смс-щуря анонімний,

Відвага — рівень дуже дивний.

В обличчя — тиша, в спину — текст,

Оце у хлопця цілий квест.

То хвиля ніжності накриє,

То знову “ти така-сяка” завиє.

Емоцій гойдалка скрипить —

Сам крутить, сам же і болить.

Мамина бусінка, стратег,

Ховає сміливість десь у плед.

Як “моча в голову” зайде —

То мамин борщик і рятує.

Писака сміливий… в темноті,

Де номер схований в пітьмі.

А я читаю і сміюсь —

Бо більше в це не заведусь.

Не клюю, не рвусь, не граю,

Свої кордони я тримаю.

Тепер я бачу: весь “герой” —

Лише коментар під чужой сторінкой.

А десь є інший — без масок,

Без страху, без дитячих казок.

Розумний, з поглядом прямим —

Не пише нишком. Говорить сам.