Піщана любов

Хтось варить на кухні ароматну каву, приправяючи моїм улюбленим роком,

Заслуханим до дірок на касеті бездонної пам’яті,

А хочеш, я буду твоєю сліпою Лолітою

В темно-синьому рваному платті?

А хочеш, ми будем гуляти холодними літніми ранками,

Блукати забутими темними переходами,

І будемо підніматись на верхівку пустого будиночку

Старими хиткими сходами?…

Обійми мене міцно, усім собою, я хочу на мить перестати дихати,

Я хочу втонути в твоїй душі,

А потім себе з неї нишком випхати…

На далекі шумні метушливі крикливі вокзали,

На вулиці, брудом залиті і гамором.

Ти тремтиш. Тобі стало, напевно, холодно…

Мені ні. Моє серце покрите мрамором.

Одинадцята тридцять. Мій поїзд. Здригаюся.

Та не треба. Я сама вагона дістануся – не проводь.

Ми так просто з тобою сьогодні загубимось

Серед шуму старечих високих тополь.

Ти себе не картай і думками не зводь…

Все між нами скінчилось, а ми не помітили,

Просто нашу з тобою піщану любов

На всі боки вітри в чистім полі розвіяли.