Після бою

Проклятий світ! — я мовив після

бою,

Коли побачив трупи у траві —

Чому я мушу втішитись тобою,

Не знаючи, ми — мертві чи живі?..

А соловейко щиро і нескупо

Почав своє — війни йому нема.

І я подумав: то були не трупи,

Бо тут повинна вмерти смерть сама.

Тріщало під підошвами галуззя,

А сонце ліс виповнювало вщерть…

Немає в світі більшого безглуздя,

Ніж вірити, що нас чекає смерть.

Природа не глумиться над синами:

У Сонце — в хату зоряну свою —

По лезу променя пішли над нами

Усі, хто ліг в недавньому бою.

І тільки той, хто цілив нам у спину.

Щоб ми зненацька з бою не втекли,

Сліпим чортам місив криваву глину

І дудлив самогонку з-під поли.

А потім удовиці у віконце

Гатив прикладом:

— Гей, налий, стара!..

Його не приймуть ні Земля, ні Сонце —

Такий іще до смерті помира.

19.01.74