Після десятої

Уже десята вечора — і по закону

Шуміти нам не можна під балконом.

Але моя душа хотіла свята,

Хотіла танців — і гучно заспівати.

А ти стоїш під вікнами з гітарою й чекаєш,

І, коли сонце вже сідає, ти на ній заграєш.

А я до уст прикладу палець — «говорячи»: «Тихіше...»

Візьму ключі і, тихо, на носочках прокрадусь, як миша,

Щоби не розбудить батьків, і в двір спущусь до тебе,

А ти підхопиш — і закружляєш під мирним літнім небом,

Де нема вибухів і комендантської години,

Де зараз є лиш ти і я… і ми — щасливі.

Потім візьмеш за руку й поведеш у парк,

Де тихо й романтично — немов чарівний знак.

Назвеш мене якимось прізвиськом незвичним,

А я встану на пальчики… і ніжно поцілую.

Бо слів не вистачить сказати,

Як тебе... люблю я.