Після громовиці

Ох, нарешті!. Прокотилась!.

Гармати грому вдалечінь,

Нема хмарин важкого тіла,

І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь…

І тільки іноді бабриськи

Від блискавок-жарин

По обрію там низько-низько,

Неначе крила золотих пташин.

Басейну бовна бірюзова

Рядниною безмежно простяглась…

Живи! — сріблясте, вічне слово

Я чую в цей бадьорий час.

На тротуари жваві очі —

Калюжі викраяні в дах

Безкрайо, заздро і охоче,

Кравець я, по бульках-голках.

Цей ясен зовсім збожеволів —

Нащо прискавкою? не мить!

А проте промінь ще не кволий,

Як прас по змоклі побіжить…

Не витримав, хапнув сорочку

І голкою стьобнув притьмом,

І ниток білії рядочки —

Вперед, вперед! бігом, бігом!.