Після грози

Я довго жила в домі,

де грім називали любов’ю.

Де тишу треба було заслужити,

а страх — приховати.

Я вчилась бути меншою,

щоб не зачепити небо.

Я вчилась мовчати,

коли всередині кричало.

А потім просто вийшла.

Без грому.

Без пояснень.

І вперше почула

власний голос.

Тепер я не буря.

Я — спокій.

І зі мною можна

лише по-людськи.