Після перегляду фільму «Звичайний фашизм»

Ніч велика, велика, велика!

Прагну голос роздмухати криком,

але бракне повітря мені.

Задихаюсь в нічній німотні —

гуконути нікого не можу —

глухота подовкіл зловорожа.

І страшна не війна — прокидання:

раптом в шибці не буде світання.

І надворі пітьма, як у сні, —

чи то ніч, наче пам’ять війні?

Та свідомість давно не дрімає,

обіймає сирітство безкрає:

я не сплю, ти не спиш біля мене,

очі втупивши в сутінь студену.

І по тому, як дрібно тремтиш,

відчуваю: беззвучно кричиш…

***