Письменник

Романи, змучені ночами

І лист, написаний пером.

Натхненний вічними дощами,

Лиш споглядаєш на паром.

А любов твоя не згасла,

І думки згубили глузд.

Біль стискаюча і власна

Все кряжляє, як той Крут.

Нащо серцю ті печалі?

Нащо здалась нам любов?

Все іде, мов по спіралі,

Розбиває знов і знов.

Тут дарує, там руйнує.

Тут співа, а там лиш плач.

То втішає, то злузує.

То ти Бог, а то палач.

Паром все далі відпливає,

Мимоволі дощ стиха.

А письменник споглядає,

І любов йому лиха.