Пісня мандрівника

Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить.

О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь!

На берег моря туга, в край землі жене,

де океан манить піснями хвиль мене.

Покину стукіт вулиць та піду, де пристань,

де линв протяжна пісня й щоглів має триста,

де кораблі, човни по хвилях бурних линуть.

Не стану, аж на них очима відпочину.

Почую вітру рев і мев почую крик,

хвиль булькіт і води об стіну човна сик,

та відгук, що стерна справляє оборот.

Тоді скажу: це мій до моря поворот.

О, допекла вже бруків, мурів, цегли проза!

Тужу за морем, батьківщиною матроса.

Шумить у серці вітер, жар вперед жене.

На море! Гей, на море!! Сум тут вб’є мене.