Пісня (“Не дивуйтесь, добрі люди”)

Не дивуйтесь, добрі люди,

Добрі люди, ви, сусіди,

Що задумуюсь між вами,

Що журюся я завсігди.

Літа мої молодії…

Що ж по тому? Що ж по тому,

Як без щастя, як без долі

Жити в світі молодому?

Моє щастя за горами,

Може, другим помагає.

Моя доля враз з Дунаєм

В синє море упливає.

Життя моє! Життя моє!

Ти — покошеная нива.

Не зосталась, не пригнулась

Жадна квіточка щаслива.

Серце сохне, серце чахне,

Душа рада в холодочок;

Но де гляну, подивлюся —

Тільки камінь та пісочок.

Серце сохне, серце чахне,

Як в полі билина тая,

Поки його не пригорне

Де могила сировая.

І пригорне могилонька!..

Хто ж рідненький там заплаче?

Хіба ворон чорнокрилий,

Пролітаючи, закряче!..

І пригорне могилонька!..

Хто ж за мене спогадає?

Як подумаю за сеє,

З жалю серце розпукає…

Не дивуйтесь же ви, люди,

Не дивуйтесь ви, сусіди,

Що задумуюсь між вами,

Що журюся я завсігди!

29 червня 1854 року.