пісок

час без тебе тягнеться,

як пожована жуйка

без кольору і смаку...

а з тобою він пролітав

як сніг за вікном,

як перелітні птахи,

як весняні метелики в животі,

як хмари у небі,

так хочу на небо

і не хочу лежати в землі,

хоча, що внизу, те і на горі,

просто переверни,

як пісочний годинник,

з тобою він обертався так швидко,

як Ейнштейн у труні,

а тепер...

страус зі зруйнованої ферми

бродить по українській землі...

він не знає як жити,

ніхто не знає як,

просто шукає колір і смак,

ховає голову в чужерідний сніг,

бо весь у світі пісок

застряг в годинниках

і час зупинися.

хіба можливо біль виміряти часом?

наскільки боляче

за шкалою від одного до десяти?

де один, два, три, чотири, п'ять,

шість, сім, вісім, дев'ять, десять!-

це розбивати пісочні годинники,

де один, два, три, чотири, п'ять,

шість, сім, вісім, дев'ять, десять,-

визбирувати скляні уламки,

щоб повернути страусу пісок,

бо це його законне право і

природна, бляха, потреба.

тож, пішов ти, час.

пішов ти.