Пізні вогнища

Їх запалюють аж тоді,

коли і найбільші верхи

від учора – під снігом.

Вони горять повільно,

високо здіймаючи свій дим,

бо пахне так,

ніби щойно обтесана деревина,

і в ньому вільно літає

важка свіжа кора,

мокра і темна.

І тільки стара дерев’яна церква,

позаторік покрита сірою бляхою,

повністю розчиняється в ньому,

залишаючи від себе

тільки замкнені двері

і старий цвинтар.