Пізнє кохання

Хто сказав, що вже кохати пізно?

Хто сказав, що час уже минув?

Все залежить від душі, від пісні,

Що в падінні краплі ти почув.

Стільки літ душа була самітня,

Біль та чорна туга в ній жила.

Раптом в очі глянула блакитні

І веселка в небі ожила.

Засміялись дзвоники шовково,

І щебече пташечка мала.

Я щаслива, я кохаю знову,

Знову в серці пісня ожила.

Господи, спасибі за дарунок!

Щедро ти мене обдарував.

Чи він буде, перший поцілунок? –

Та вогонь у серці запалав.

Збережу вогонь цей як святиню,

Радість збережу в душі нову,

З нею в небо до зірок полину.

Я кохаю – отже я живу!